Дійти згоди часом буває дуже важко. Безперервні суперечки, конфлікти, протистояння…але рішення так і залишається не прийнятим. Все, що Ви отримуєте, – це витрачена енергія, роздратованість та небажання працювати далі з Вашими співрозмовниками/колегами/друзями. Тому потрібно шукати можливі методи побудови згоди, які сприятимуть вирішенню тих чи інших проблем. Сьогодні одним із таких способів є фасилітативна практика.
Фасилітація – це метод роботи з групою, спрямований на полегшення співпраці її учасників та сприяння прийняття ними рішень. Фасилітація особливо актуальна в ситуаціях, коли певна група людей, об’єднаних спільною діяльністю, переживають конфлікт, що потребує вирішення. Адже коли люди не можуть про щось домовитись, це позначається на всіх робочих процесах, страждає ефективність діяльності; відсутність результатів спричинює втому та викликає почуття безпорадності, тому конфлікт не повинен залишатися невирішеним. В основі фасилітації побудови згоди лежить принцип участі та особистої відповідальності, який коротко можна сформулювати наступним чином: хочеш, щоб зробилося, – роби!
Фасилітація – це особа, яка організовує простір для обговорення та прийняття рішення всією групою. Його основним завданням є чітка постановка питання, на яке група повинна знайти відповідь, результатом чого стане подолання кожним учасником бар’єру невисловленості та формування почуття власної спроможності впливати на ситуацію. Цьому сприятиме співпраця та подолання конкурентності між учасниками.
За формою фасилітативна практика побудови згоди подібна до добре структурованого і розгорнутого мозкового штурму (який, між іншим, також є однією із технік фасилітації). За змістом цей процес передбачає узгодження позицій учасників групи на трьох рівнях:
- самоузгодження, або розуміння питання для самого себе;
- узгодження цілей на рівні малих груп;
- узгодження думок на рівні загальної групи.
Результатом є перелік ідей щодо відповіді на ключове питання.
Перевага використання даної практики полягає у тому, що конфліктна ситуація знаходить своє вирішення завдяки безпосередній участі тих, на кого вона впливає, адже вони самостійно обирають спосіб вирішення проблеми, а не використовують нав’язаний кимось ззовні, або визначений одноосібно керівником групи. Водночас, цей метод вимагає ретельної підготовки фасилітатора та досить тривалої, глибокої й інтенсивної групової роботи. При цьому, після 3-6-годинної групової сесії доцільним є продовження фасилітації у рамках другої сесії, на якій відбувається планування діяльності. Тож дана практика може використовуватись як для напрацювання ідей з приводу подолання певної спільної проблемної ситуації і прийняття узгодженого рішення, так і для подальшої розробки плану дій з втілення цих ідей.
Оскільки, задля того, щоб зміни дійсно настали, потрібне системне і послідовне впровадження прийнятих рішень, то фасилітація побудови згоди потрібна тому колективу, який прагне знайти єдине для всіх рішення та досягти того, аби у якомусь аспекті усі дотримувались нової дієвої лінії поведінки. Таким чином, після використання методу фасилітації на практиці, учасники однієї з фасилітативних груп у своїх відгуках зазначили, що їм вдалося змістити «похід зі скаргою до керівництва» у своєму переліку способів реагування на складну ситуацію з перших місць на останні. У результаті були вироблені такі ідеї, що допомогли учасникам групи опанувати ситуацію та консолідовано домагатися змін.
Таким чином, фасилітативна практика побудови змін – це хороший спосіб мирно вирішити актуальну проблему та максимізувати задоволеність результатом всіх учасників вирішення конфлікту.
Автор статті:
Ольга Байдарова
Редактори статті:
Вікторія Кузнєцова, Юлія Ковальчук