В третій, заключній частині нашого інтерв’ю з Ерін ми поділимося інформацією щодо професійних знань та особистих якостей окупаційних терапевтів.

Окупаційний терапевт може працювати в різних організаціях і структурах. Яка освітня та практична підготовка потрібна, щоб стати окупаційним терапевтом?

Зараз така підготовка надається лише на рівні магістратури.

За якою спеціальністю має бути попередня підготовка, щоб вступити на магістратуру за напрямком «окупаційна терапія»?

Насправді, це немає значення. Такою є особливість освітньої системи США. Однак більшість людей, які навчалися зі мною на одному курсі, мали попередню підготовку у психології, фізичній культурі, освітній, соціальній сфері.

Як довго триває навчання?

Навчання у Школі окупаційної терапії складає 2-3 роки. І протягом цих років ми вивчаємо анатомію, фізіологію, медицину, психологію, соціальну роботу та освітню систему. Значну частину часу ми працюємо із допоміжними засобами, такими як крісло-коляска, ходунки, тростини, ортопедичні засоби.

Наші практичні заняття проходять у різних закладах: у лікарнях, закладах на базі громади, школах, будинках для людей похилого віку.

ОТ дуже комплексна. Чи можна виокремити з підготовки окупаційного терапевта знання та навички, які були б корисні для інших, хто не є окупаційним терапевтом, але працює з тими, хто потребує соціальної інтеграції?

Так. Ми вивчаємо всю структуру м’язів, нервову систему, роботу мозку тощо. І це дуже корисні знання.
Але я вважаю, що в першу чергу ті, хто працюють з людьми з інвалідністю, мають розуміти природу діагнозу: як впливає церебральний параліч, аутизм тощо на життя людини. Важливо розуміти, якими способами можна допомогти такій людині, які інтервенції застосувати. Найголовніше, що потрібно – повага до особистості. Тому що неважливо, чи є у вас інвалідність, чи ні – ви особистість, і ваше життя має значення.

Те, що не завжди просто усвідомити: інколи людина не має змоги висловити себе, інколи люди з інвалідністю не можуть розмовляти, але це не означає, що у них немає почуттів і їм немає що сказати.

І критично важливо – пам’ятати, що кожна людина, з якою ми працюємо, так само важлива, як і той, хто працює із нею.

Тут Ви можете знайти першу та другу частину інтерв’ю з Ерін.