Оксана, як Ви вважаєте, в чому полягають основні труднощі розвитку соціальної роботи в Україні?
В Україні є затверджені стандарти соціальної роботи, але в реальності ще багато чого необхідно зробити, щоб їм відповідати при наданні соціальних послуг. В нашому районі проблем з фінансуванням не виникає, хоча в інших великою проблемою є відсутність фінансування. Наприклад, виділяються фінанси на заробітні плати та енергоносії, проте звичайні канцелярські товари, або інструменти для фахівців можна закупляти лише за визначеними цінами, без врахування інфляції. Вважається, що психолог вже повинен мати власні метафоричні карти. А це досить дорогі інструменти, і гроші на них мають бути закладені в бюджет. Тільки з цього року в нашому штаті з’явилися психологи, і ми працюємо над обладнанням робочих місць.
Відсутня політика усвідомленого батьківства. Батьки не розуміють емоційних потреб дитини, консультації психолога при розлученні лише рекомендуються, проте не є обов’язковими. Про позитивну сім’ю ніхто не говорить. В нашій країні, щоб отримати допомогу, треба бути так би мовити «ущербним», або «стати» ним.
Незрозуміла на даний час доля центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в процесі децентралізації. На даний час методичне та організаційне забезпечення фахівців із соціальної роботи здійснюють центри соціальних служб. У процесі децентралізації передбачається переведення існуючих та створення нових посад фахівців із соціальної роботи у штати об’єднаних громад з підпорядкуванням голові об’єднаної громади. Було б дуже добре, якби голова громади був обізнаний з законодавством та обов’язками по забезпеченню прав дітей, що проживають на території громади. Але, на жаль, дуже часто це не так. Потрібні зміни в законодавстві та зокрема відповідальність за невиконання передбачених повноважень.
Як працює центр соціальних служб сьогодні? На що Ви орієнтовані?
Ми тримаємося проактивної позиції. Коли сталося АТО, ми не чекали, що нам з міністерств прийдуть вказівки. Фахівці почали відвідувати сім’ї, члени яких були мобілізовані. Адже ми вважаємо, що ці сім’ї вже апріорі опинилися в СЖО.
На сьогодні ми володіємо інформацією по всім категоріям населення, які є в нашому районі. Ми супроводжуємо сім’ї, які потрапили в СЖО. Оскільки в нас досить багатий район, прийняті районні програми та здійснюються виплати матеріальної допомоги вразливим верствам населення.
Що Ви можете сказати стосовно фахівців та престижу професії соціального працівника?
На сьогодні існує величезна проблема та плинність кадрів, нестача кваліфікованих працівників. Виші щороку випускають багато молодих спеціалістів, проте надзвичайно мала кількість йде працювати за фахом, та й рівень підготовки не завжди відповідає потребам часу. Для того, щоб якісно виконувати свою роботу, ми підвищуємо свою кваліфікацію. Після кожного пройденого мною навчання я завжди провожу зустрічі для колег, ділюся досвідом. Людина має вчитися все життя, і застосовувати знання на практиці. В нас є стабільні показники, успішно працює напрям профілактики соціального сирітства.
Професія соціального працівника нівелюється. Існує проблема висвітлення нашої діяльності в ЗМІ: соціальна робота не може дати швидко зрозумілу картинку. Ми не забрали дитину – погані, забрали – теж погані.
Саме професія дуже виснажлива емоційно, і не забезпечена достойною оплатою.
У соціальної служби 17 напрямків роботи, а фахівець повинен бути таким собі «універсальним солдатом». Він має працювати з усіма категоріями, будь то жінка по відмові, людина з інвалідністю чи особа, що повернулася з місць позбавлення волі. Зрозуміло, що людина не може бути професіоналом в усіх сферах.
Який напрям розвиваєте зараз?
Зараз в нас ведеться активна робота в напрямку захисту прав дітей з інвалідністю. На території нашого району немає денного центру, а є 779 дітей з інвалідністю. В нас вже є ініціативна група батьків, ми хочемо створити реабілітаційну кімнату. Місцева влада йде на зустріч, нам виділили приміщення. Наразі працюємо над наповненням, залученням фахівців. В нас також є цільовий проект щодо бізнесу для жінок, завдяки якому деякі жінки вже мають власну справу. Ми тісно співпрацюємо з центральною бібліотекою для дітей, з релігійними громадами.
З якими проблемами в роботі з людьми з інвалідністю Ви зустрічалися?
У держави завжди було бажання відкупитися від цих людей, що теж спровокувало їхню споживацьку позицію. Ми проводили майстер-класи до дня людини з інвалідністю. Тож виявилося, що батьки абсолютно не готові, щоб їхні діти щось робили. Більшість з них прийшли, щоб отримати грошову допомогу. Більшість батьків вважає, що «хтось» повинен їм допомагати.
Існує також проблема медичної сфери. Лікарі підходять до визначення діагнозів формально, не зазначають індивідуальних особливостей дитини. Важливо, щоб батьки стежили за цим. Наприклад, якщо в медичній картці не буде зазначено, що дитина може навчатися, їй буде відмовлено в прийнятті до навчального закладу.
Розкажіть про Вашу співпрацю з МЦРЛ.
Я почала працювати з МЦРЛ з 2008 року. Першою програмою, яку я пройшла, був курс по сімейно-орієнтованому підходу. Для мене це був дуже цінний досвід, ми почали вже глибше розуміти саме специфіку роботи з конкретною особистістю. Зрозуміли, як використовувати сильні сторони, як працювати з минулим, як налаштувати людину на процес змін. Вивчали процес підтримки сім’ї, щоб запобігти її поверненню до минулого життя. Після навчання в нас з’явилася потреба глибших інструментів. Як з’ясувалося, в багатьох сім’ях відбувалося насильство, в тому числі сексуальне. Я пройшла навчання стосовно специфіки роботи з жертвами.
Наразі всі мої колеги – залучені тренери тих чи інших організацій. Проте, на жаль, не всі фахівці соціальної сфери підтримують зміни, є великий опір.
Зараз в МЦРЛ я працюю залученим тренером за 5 програмами. Наші зустрічі та тренінги завжди приносять нові цікаві знання, дозволяють мені завжди бути в «тренді», знати про всі новини соціальної роботи. Приємно знаходитися в колі однодумців, МЦРЛ завжди вкладає в розвиток тренерів, цінує. Це надихає працювати.
Дякуємо Оксані за цінний досвід та сподіваємося та подальшу плідну співпрацю!