Марина, працює 1,5 року
Марина, чому Ви обрали саме цю професію?
По-перше, я шукала роботу і, дізнавшись про цей центр, декілька днів приходила сюди як волонтер, спостерігала за дітьми, роботою. Звичайно, коли я навчалася в інституті, нам говорили, що є «особливі діти», але те, що ти знаєш теоретично і те, що ти бачиш, коли приходиш до діток, як вони поводяться і хто це взагалі, – різні речі. Насправді, практика і теорія відрізняються дуже сильно. По-друге, мене завжди дуже цікавила сфера роботи з дітьми і бачити як вони розвиваються, наскільки поліпшуються їхні успіхи після занять – дуже важливо для мене. Коли ти бачиш, що розвиток дитини просунувся хоча б на декілька кроків вперед після занять – це велика цінність.
Як ви оцінюєте свою роботу? Що може вважатися успіхом у роботі з дитиною?
Більшість наших занять направлені на самообслуговування, щоб дитина навчилася підігріти собі їжу, сходити в туалет. Для звичайних людей це все – повсякденна річ, але нашим діткам, на жаль, зробити це буває тяжко. Це робиться задля того, щоб дитина, коли виросте, була більш самостійною і не такою залежною від батьків.
Для нас успіх – це безпосередньо результати дітей, їхні досягнення. Спочатку ми маємо ми разом з батьками обговорюємо їхні цілі й за допомогою корекційних та арт-терапевтичних занять досягаємо їх. Ми радіємо, якщо бачимо навіть мінімальні зрушення, адже відбуваються вони дуже повільно та індивідуально у кожної дитини. Деяким потрібно три місяці, деяким півроку лише для того, щоб навчитися застібнути ґудзик, наприклад.
Можете навести конкретний випадок успішної роботи з дитиною?
Наприклад, до нас прийшли батьки восьмирічного хлопчика з аутичним розладом і ДЦП, їхньою метою було те, щоб дитина навчилася самостійно тримати ложку і їсти. Дитина відмовлялася це робити і батькам доводилося годувати її. Цей хлопчик займається у нас уже півтора року і нещодавно навчився тримати ложку і їсти. Це для нас була справжня подія.
Головне – налагодити зв’язок дітей з оточуючим світом, навчити жити їх серед нас
Що найголовніше у вашій роботі?
Головне – налагодити зв’язок дітей з оточуючим світом, навчити жити їх серед нас. Задля цього потрібно скоригувати поведінку дитини, навчити її комунікувати. Для дітей з розладами аутичного спектра це досить важко, і тому ми вчимо їх альтернативній комунікації за допомогою карток PECS. Використовуючи такі прості надписи на картках, як «Привіт», «До побачення», діти можуть спілкуватися з оточуючими. Коли дитина не вміє донести свої бажання, вона починає погано себе поводити, щоб привернути до себе увагу. Тож ще одним досягненням є зміни в поведінці дітей. Діти стають спокійнішими, адекватно реагують на події, без крику та істерик. Це в майбутньому допоможе їм сидіти на уроках, дотримуватися дисципліни, у нас навіть є спеціальні заняття, на яких дитина просто вчиться чекати.
Розкажіть про методи роботи з дітьми у вашій організації.
Основним методом є АВА-терапія, це поведінкова терапія, яка вчить дитину чекати, слухати батьків, педагогів і виконувати те, що потрібно. Але нашим завданням є не зробити з дитини «маріонетку», яка б виконувала все що їй накажуть, а навчити дотримуватися порядку денного, порядку занять. За допомогою АВА-терапії дитина вчиться впорядковувати своє життя, щоб максимально самостійно функціонувати. Таким чином, здобувають полегшення і батьки, і педагоги. Однією з технік АВА-терапії є ці ж картки PECS, за допомогою яких дитина виражає свої бажання, або ж небажання, тому що так само є картки з надписами «Не хочу», «Я в поганому настрої».
Ольга Станіславівна, працює 10 років
Ольго, з чого розпочалася Ваша робота в цій організації?
Мене сюди привели проблеми доньки (вроджена травма, гідроцефалія, заїкання). Ми ходили сюди на групові заняття, на консультації до логопеда, психолога. Тобто, були користувачами соціальних послуг. Потім я потроху почала проявляти ініціативу, малювати з дітьми, саджати їх за столик, розповідати казки. Пройшло вже 10 років, як я почала тут працювати.
Які вікові межі дітей, з якими працюєте саме Ви?
Наша робота не передбачає роботи педагогів з якоюсь окремою віковою групою, педагоги працюють з усіма дітьми. Але наші діти розподілені на певні групи в залежності від їхніх особливостей, наприклад, є дітки, які гіперчутливі до звуків, голосів. Ми формували групи таким чином, щоб дітям було комфортно разом. До кожного педагога прикріплені дві дитини і він займається з ними протягом дня, з 9 ранку до 5 вечора проводить корекційну роботу – це і арт-терапія, і пісочна терапія, і музичні заняття, АВА-терапія. А на групових заняттях, таких як фізкультура, логоритміка, присутні всі діти. (При цьому підопічні педагога змінюються: один місяць він з одними дітками, а другий – з іншими). По суті, кожен педагог є універсальним фахівцем і компетентний у кожній сфері.
Що є найскладнішим у вашій роботі? З якими труднощами ви зустрічаєтеся?
Коли дитину тільки-но приводять до нас, найголовніше – поспостерігати за нею, знайти до неї правильний підхід. Головною проблемою є поведінкові прояви, які відхиляються від нормальних. Бувають випадки, що дитина може вдарити, вкусити тебе, до цього всього треба бути готовим і терпляче взаємодіяти з нею. Окрім правильного підходу до дитини, потрібно сформувати певну програму роботи, щоб позбутися цих негативних поведінкових проявів, і ми працюємо над корекцією поведінки, намагаємося скоригувати її, спрямувати в правильне русло. Ми працювали з одним хлопчиком, який часто проявляв агресію в поведінці, – він звик бити або когось, або ж себе, якщо йому було щось потрібно, таким шляхом виражав свої бажання. Завдяки нашій роботі ми впоралися з цим, дитина перестала битися, стала більш самостійною.
Буває так, що нічого не виходить, а потім несподівано дитина починає демонструвати успіхи. Від цього найбільше радіє душа і з’являється впевненість, що ти не дарма тут працюєш