Не директори і не міністри. Що говорять про роботу з дітьми з аутизмом молоді спеціалісти? Чого не варто боятися і хто така – дитина з аутизмом? Про це з МЦРЛ поділилися фахівці центру АВА-терапії.

Марія Смірнова, методист центру АВА. Починала працювати в центрі логопедом. Понад рік працює в центрі.

Марія, що тобі найбільше подобається у роботі?

Немає певної «шаблонності» і стереотипів. Щодня потрібно включатися, думати, шукати нові підходи до дітей, адаптувати під них завдання, шукати рішення і шляхи боротьби з небажаною поведінкою.

Що найбільш складне?

Труднощі виникають на кожному етапі роботи. Особисто для мене найскладніше – це дочекатися результатів. Але коли ти їх отримуєш, то розумієш, що пройдений шлях – недаремний, і тебе це надихає на нові подвиги.

Чому ти обрала дану професію?

Бажання стати логопедом було ще зі школи. Я часто возила свого молодшого брата на логопедичні заняття і робила вправи з ним вдома. За цей час мене дуже надихнула ця професія, що ще в 9 класі я зрозуміла, ким хочу бути. Тому й отримала освіти у сфері колекційної педагогіки.

Хто для тебе – дитина з аутизмом?

Дитина з аутизмом – незвідана і непрочитана книга. Щодня ти дізнаєшся і знайомишся з дитиною, з усіма гранями її характеру, ніби гортаєш сторінку за сторінкою. Дуже цікаво щодня пізнавати її внутрішній світ.

Часто люди уникають спілкування з тими, хто хоч трішки «неcхожий на них». Які поради ти даси тим, хто хоче, але боїться спілкуватися з людиною з аутизмом?

Беззаперечно, перш ніж почати спілкування з такими дітьми, потрібно встановити з ними контакт. Є діти, які люблять взаємодіяти тактильно, через дотики, чіпати тебе, показувати, що ти їм подобаєшся. Але так не з усіма. Я думаю, що найкраще встановлювати контакт з такими людьми в певній діяльності, наприклад – грі. Можна постаратися включитися в гру такої дитини, нехай навіть безслівну, взаємодіяти через іграшки й різні предмети, намагатися зрозуміти зміст гри й дій. Це дуже допомагає у встановленні контакту і подальшому встановленні контакту і спілкуванні з дитиною.

Часто можна почути, що працівники соціальної сфери, особливо ті, хто працюють напряму з клієнтами, мають «професійне вигорання». Як ти особисто відпочиваєш від роботи? Чи тобі це не потрібно?

Це солодке слово «відпочинок». Звісно ж, відпочинку потребує кожен. Особисто мене від тяжких робочих буднів рятують мої захоплення: заняття з вокалу, балет і читання художньої літератури.