Обрати сторінку
Олег Полозюк: “Люди з інвалідністю повинні виявляти власну активність на місцевому рівні”

Олег Полозюк: “Люди з інвалідністю повинні виявляти власну активність на місцевому рівні”

Захист прав людей з інвалідністю показує одну з головних демократичних ідей сьогодення – усі люди є цінними й активними членами суспільства. Олег Полозюк, юрист, член Секретаріату Національної Асамблеї людей з інвалідністю України розповів нам про власні досягнення та труднощі на шляху до утвердження прав людей з інвалідністю в Україні. Також ми говорили про універсальний дизайн як елемент забезпечення доступності та роль інклюзії в формуванні толерантності.

Олеже, доброго дня! Розкажіть, будь ласка, про себе. Хто Ви за фахом, де працюєте?

1993 року я закінчив юридичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. З того часу працюю в різноманітних організаціях соціальної сфери – як в громадських, так і державних, міжнародних. Останні 7 років працюю в Національній Асамблеї людей з інвалідністю України, надаю консультації клієнтам, які звертаються до нас.

Як Ви дізналися про Асамблею та чому вирішили стати її учасником?

Я співпрацював з багатьма громадськими організаціями для людей з інвалідністю, котрі входили до Асамблеї. Таким чином я дізнався про це досить потужне та впливове об’єднання і почав працювати в його Секретаріаті.

Які наразі пріоритети діяльності Асамблеї?

Передусім, це захист прав людей з інвалідністю, впровадження новітніх підходів до розуміння самого поняття «інвалідність», ролі осіб з інвалідністю в суспільстві.
Зараз ми працюємо над проектом реформування громадських перевезень у м. Біла Церква, який фінансується Канадським фондом місцевих ініціатив.

Поділіться детальнішою інформацією про цей проект.

Була розроблена нова концепція розвитку громадських перевезень у місті. Це пілотний проект, який має на меті вирішити проблему розуміння доступного транспорту для маломобільних пасажирів, послуг, що для них повинні надаватися транспортними організаціями. Далі ми плануємо розвивати ідею доступності та універсального дизайну.

Я знаю, що в своєму районі Ви значно покращили доступність до транспорту та архітектурних споруд людям з інвалідністю. Як Вам це вдалося?

Спочатку я, працюючи в газеті «Рідне місто моє», займався інформуванням суспільства про те, що таке інвалідність, маломобільні групи населення, наскільки важливою є доступність. Це було сім років тому, тоді мій район тільки забудовувався. Спочатку я спромігся того, що забудовники почали впроваджувати доступність до нових будинків, потім доступність до закладів громадського користування – магазинів, банків, аптек, поліклінік. Дуже важливо не проґавити час. Зараз, якщо я бачу, що відкривається якийсь новий заклад або ж змінюється його власник, то усно або письмово звертаюся до нього і на підставі чинних державних будівельних норм прошу забезпечити необхідну доступність. Звісно, в деяких випадках до мене не прислухаються, але, як показує досвід, соціально неорієнтований бізнес не користується успіхом.

Що Ви можете порадити тим людям, котрі хочуть так само покращити умови в себе біля дому, якщо це не новобудова? Куди їм звертатися?

Потрібно звертатися з письмовою заявою до власника будинку. Це може бути або кооперативний будинок, або будинок у підпорядкуванні держави, тоді необхідно звертатися до управління ЖКГ. Будинок, у якому я проживаю, – відомчий і багато в чому мені допоміг авторитет Асамблеї. Сусіди навіть жартують, що мене можна радше побачити на телебаченні, а не в житті. Щодо громадських чи культурних закладів, коли я на візку попри архітектурні бар’єри туди потрапляю, то на власному прикладі показую, що всі мають право на повноцінне життя. Я вважаю, що люди з інвалідністю на місцевому рівні повинні виявляти власну активність, щоб суспільство зважало на те, що вони є і так само можуть бути його активними членами.

На жаль, нерідко порушуються й інші права та інтереси людей з інвалідністю. Як їх захистити? Наведіть приклад зі своєї практики.

Дійсно, часто трапляються такі ситуації. Наприклад, сьогодні мені дзвонила мама 19-тирічної дівчини зі змішаною інвалідністю – ураженням опорно-рухової системи та глухотою. Річ у тім, що медико-соціальна експертиза відмовила їм у написанні рекомендації для працевлаштування. Хоча, згідно з чинним законодавством та Конвенцією ООН про права людей з інвалідністю, кожна людина має право на працю. Я порадив їм письмово звернутися до голови МСЕК і вимагати рекомендації на підставі чинного законодавства.

Яка робота ведеться в напрямку допомоги дітям з інвалідністю?

Ми проводимо тренінги для батьків дітей з інвалідністю. Нині є таке поняття як «раннє втручання». Щоб уникнути інвалідизації дитини в більш дорослому віці, відбувається якомога раніший вплив на батьків, родину, надання навичок по догляду за дитиною, за допомогою яких можна досягти результатів від стабілізації стану дитини до покращення і повного видужання. Раннє втручання має провадитися ще під час вагітності, адже деякі хвороби виявляються уже під час УЗД плоду. В таких випадках повинен відбуватися соціальний супровід та консультування. Чим раніше звернутися до профільних фахівців та виявити патологію розвитку, тим більше шансів допомогти дитині. Діяльність багатьох громадських організацій спрямована на допомогу дітям, що вже мають інвалідність. Вони можуть надати консультацію батькам про реабілітаційні центри до яких можна звернутися.

Тобто, проводячи політику раннього втручання, ви співпрацюєте з іншими громадськими організаціями?

Крім співпраці, до самої Асамблеї входять близько 130 лише Всеукраїнських організацій різного спрямування.

Розкажіть про своїх партнерів. У чому полягає ваша співпраця, можливо, у вас є спільні проекти?

Наразі, найпотужнішим є проект, про який йшла мова раніше, – «Реформування системи громадських перевезень», профінансований Канадським фондом місцевих ініціатив. Особисто я також входжу до Київського міського комітету доступності, де ми проводимо моніторинг доступності міста Києва за такими трьома параметрами – транспортною, архітектурною та інформаційною доступністю. Наприклад, минулого року ми обстежували станції Київського метрополітену як користувачі та експерти. З 52 станцій архітектурно доступними для людей на візках є 15. Але, наприклад, у Лондоні, лише 30% станцій забезпечують таку доступність. Ми з нашими експертами починаємо співпрацю з метрополітеном, зокрема розробляємо інструкції з нормами доступності. Нещодавно запропонували встановлення пандусу на станції «Площа Льва Толстого», таким чином людям на візках можна буде безперешкодно скористатися послугами метрополітену. Серед інших відомих партнерів – фонд IFES, що спеціалізується на виборчих системах та громадянському суспільстві, Міжнародний республіканський інститут, у рамках співпраці з яким, розглядалося інклюзивне навчання як шлях до інклюзивного суспільства, включення осіб з інвалідністю до суспільно-політичних процесів.

У жовтні 2016 року було прийнято постанову стосовно закриття спеціальних шкіл для дітей із затримкою психічного розвитку та переведення дітей до інклюзивних класів. Чи знаєте Ви, які кроки вже зроблені задля успішної реалізації даної постанови?

Цей проект взяла під свою опіку дружина Президента – Марина Порошенко, і це допомагає нам поширювати власне ідею інклюзивної освіти, зокрема, серед працівників освіти. У Києві вже є декілька шкіл з інклюзивними класами. У Святошинському районі ціла школа має інклюзивний характер, її повністю переобладнали та встановили ліфти. Також вже є декілька інклюзивних дитсадків, відкрився реабілітаційний центр для дітей з інвалідністю на вул. Олени Теліги, де можна підготувати діток до майбутнього інклюзивного навчання. Отже, позитивні приклади є. Серед кроків до інклюзії – поява посади асистента вчителя, який допомагає координувати процес взаємодії з учнями, якщо виникають певні труднощі. Асистентами також можуть бути батьки дітей. До мене часто звертаються батьки за консультацією і я раджу їм звертатися до керівництва школи не перед 1 вересня, а раніше – у березні, щоб відбувся оптимальний розподіл ресурсів для забезпечення дітей гідними умовами.

Що робити, якщо батькам відмовляють або «наполегливо рекомендують» навчати дитину вдома?

У моєму дитинстві інклюзивного навчання не було, тому я навчався вдома. Але головним у цьому віці є спілкування з оточуючими. Тому, якщо батьки вважають, що фізичний стан дитини дозволяє навчатися їй у загальноосвітній школі, звичайно, треба вимагати того. Потрібно правильно, з письмовою заявою звернутися до керівництва школи, де вказати «Прошу прийняти мою дитину на навчання та створити необхідні умови для цього». Для того, щоб керівництво школи не мало об’єктивних причин для відмови, можна об’єднатися з такими ж батьками, звернутися до районного відділу освіти. Вирішальна роль має належати громаді, адже наше законодавство вже є достатньо сформованим. Розвинені країни втрачають 7% ВНП через не залучену працю людей з інвалідністю. А для того, щоб її використовувати, треба впроваджувати інклюзію ще з дитячих садків, щоб здорові діти бачили, що наш світ різноманітний, а діти з певними порушеннями комфортно себе почували серед однолітків.

Тобто це сприятиме розвитку толерантності в майбутньому?

Звичайно! Адже всі перешкоди, бар’єри у спілкуванні – вигадка дорослого світу. Діти знаходять спільну мову і з дорослими, і між собою, і з тваринками. Якось їду я на візку не досить швидко і мене переганяє чотирирічний хлопчик на самокаті і каже мені: «А я перший!» Тобто для нього я не людина з інвалідністю, він сприймає мене як рівного, як друга.

Які труднощі найчастіше трапляються у Вашій роботі?

На жаль, ми часто зустрічаємося з необізнаністю населення щодо нашого законодавства, своїх прав. Щоб досягти створення активного громадянського суспільства, потрібно, по-перше, проявляти свою ініціативу, по-друге, знати систему і структуру органів державної влади і, по-третє, мати наполегливість.

На що спрямована стратегія вашої діяльності?

Ми завжди реагуємо на потреби та запити наших клієнтів і соціальну ситуацію в державі. Відштовхуючись від цього і плануємо нашу діяльність. Зараз мій колега проводить програму активної реабілітації «Повернення до життя» для ветеранів АТО, адже ця проблема сьогодні є найбільш актуальною. Наша Асамблея є завжди відкритою до співпраці та нових ідей.

Дякуємо Олегу за бесіду. Сподіваємось, що дана інформація сприятиме змінам у ставленні суспільства до людей з інвалідністю, їхніх прав та інтересів.

Автор: Дарина Сабайдаш

Юлія Холодовська: “Коли те, що ти викладаєш, підтверджується особистим життям – це дорогого коштує! Я з радістю іду до батьків”

Юлія Холодовська: “Коли те, що ти викладаєш, підтверджується особистим життям – це дорогого коштує! Я з радістю іду до батьків”

МЦРЛ познайомився з Юлією Холодовською у 2014 році, коли вона брала участь у навчанні з підготовки тренерів за програмою МЦРЛ «Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування». Ця програма мала три етапи загальною тривалістю 15 днів. На першому етапі учасники вивчали особливості тренінгу як інтерактивної форми навчання, визначали, у який спосіб їм найзручніше доносити інформацію, пробували використовувати стратегії навчання. Другим етапом було вивчення головних аспектів допомоги дітям-сиротам, роботи з дітьми, які пережили травму, мають порушення прив’язаності та як впоратися із проблемною поведінкою. На третьому етапі учасники самостійно проводили тренінги, під керівництвом наших досвідчених тренерів, отримали від них підтримку та супервізію.

На той момент, коли Юлія завітала в МЦРЛ, вона була прийомною мамою, з власними труднощами та страхами, проблемами в спілкуванні з дітьми. Сьогодні Юлія – досвідчений тренер, який навчає прийомних батьків по всій Кіровоградській області. За минулі 2 роки Юлія вже провела 39 тренінгів та навчила 458 батьків, а до літа 2017 року заплановано, що навчання пройдуть всі прийомні батьки Кіровоградської області.

Про те, як Юлії вдалося організувати ефективне навчання прийомних батьків, про свої труднощі та досягнення, вона розповіла нам.
Юліє, коли Ви познайомилися з МЦРЛ, Ви були прийомною мамою, мали великий досвід роботи з дітьми. Чому Ви захотіли пройти додаткове навчання?

5 років тому ми з чоловіком вирішили взяти 2-х прийомних дітей. На той час ми вже мали 3-х кровних. Я працювала в школі 19 років і завжди знаходила спільну мову з учнями. Я була впевнена, що проблем у вихованні прийомних дітей не буде. Але буквально через декілька місяців після того, як ми взяли прийомних дітей, почали виникати ситуації, які ми не знали, як вирішити. Я іноді плакала, мій чоловік був в шоці від вчинків дітей. Я почала шукати необхідні книжки, телефонувати знайомим прийомним батькам і відвідувати конференції. Одного разу на мою електронну адресу прийшло запрошення взяти участь у навчанні в МЦРЛ. Таким чином я потрапила на тренінг «Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування».

Як Вам допомогло навчання на тренінгу «Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам» у вихованні дітей?

Я знайшла відповіді на багато моїх питань, я побачила причини поведінки моїх хлопців, дізналась про такі поняття як травма, прихильність. Я отримала необхідні знання та навички, моє розуміння повністю перевернулося.

Чому Ви самі вирішили стати тренером?

Після навчання я повернулася додому з новими силами, наповнена оптимізмом, надією і величезним бажанням поділитися цим з іншими прийомними батьками! Коли те, що ти викладаєш, підтверджується особистим життям – це дорогого коштує! Я з радістю іду до батьків, бо знаю, наскільки їм необхідні ці знання та навички.

За 2 роки Ви провели тренінги для 458 учасників за підтримки Кіровоградського обласного ЦСССДМ. Як вам вдалося охопити таку кількість прийомних батьків?

На один з перших своїх самостійних тренінгів я запросила психолога з міського ЦСССДМ, яка потім і порекомендувала наш тренінг в обласному ЦСССДМ, який проводить курси підвищення кваліфікації прийомних батьків і батьків-вихователів ДБСТ кожні 2 роки. Влітку 2015 року ми почали активно співпрацювати, а до початку літа 2017 року ми плануємо провести навчання для всіх прийомних батьків і батьків-вихователів Кіровоградської області. Також зараз в скороченому варіанті наш тренінг проходять групи кандидатів в прийомні батьки.

З якими труднощами Ви зустрічаєтесь при проведенні тренінгів?

На початку всі хочуть показати, що в їхніх сім’ях все добре, що батьки легко з усім справляються. Лише коли я починаю говорити про свої проблеми і помилки, вони поступово відкриваються. Дуже багато батьків говорять про генетику, що це і є джерело поведінки дитини і що з цим неможливо щось зробити. Ми доносимо до батьків різницю між генетикою та поведінкою і пояснюємо, від чого залежить остання.

Які питання найчастіше турбують прийомних батьків?

Зараз батьків найбільше турбують проблеми крадіжок, агресивної поведінки, виходу з ДБСТ, сексуального виховання підлітків, впливу соцмереж тощо. Наприклад, дівчинка 7 років у відкриту заявляла прийомній мамі, що вона в неї тимчасово, що вона не повинна її слухатися, що прийомна мати їй ніхто. Розмовляла грубо і нахабно. Одного дня вона навіть сказала: «Сьогодні я зроблю вам вихідний і не буду над вами знущатися». І дійсно, цілий день поводила себе добре. Інша дитина, підліток, тікає вночі з дому через вікно, вживає алкоголь, палить. Батьки просто не знають, що робити, в них опускаються руки, вони розчаровані.

Чи знаходять батьки відповіді на свої запитання на Ваших тренінгах?

Як правило, батьки приходять до нас і хочуть одразу отримати рецепт і пораду, таку «чарівну паличку», як вирішить всі їхні проблеми. Часто батьки розчаровані, картають себе, а після тренінгу починають розуміти, що поведінка їхніх дітей є результатом травми. Ми ж пояснюємо причини такої поведінки, і коли вони їх розуміють, їм стає набагато легше і батьки змінюють своє ставлення. Однією з тем тренінгу є дисципліна, тут ми можемо конкретно проговорити, що варто і можна робити.

Як батьки відгукуються про тренінги, які Ви проводите?

Відгуки батьків дуже позитивні, багато слів вдячності, особливо досвідчені батьки жалкують, що не мали цих знань раніше і наробили помилок. Багато батьків ображались на дітей, не розуміючи причин їхньої поведінки. Спеціаліст обласного ЦСССДМ дуже вдячна за наш тренінг, тому що його актуальність і практичність важко переоцінити.

Чи підтримуєте Ви зв’язок з батьками після навчання?

Так, в нас є група в фейсбуці, де ми ділимось досвідом, порадами. Зараз за підтримки церкви «Джерело Життя» ми двічі на місяць проводимо зустрічі з прийомними батьками, усиновлювачами і кандидатами, обговорюємо проблеми і, що дуже важливо, досягнення і перемоги кожного.

Як Ви вважаєте, яким чином необхідно організувати навчання та підготовку прийомних батьків, щоб воно було корисне та ефективне?

Обов’язкове навчання кандидатів в основному направлене на діагностику, а не на підготовку. І це велика проблема, адже батьки не розуміють, з якими ситуаціями можуть зіштовхнутися. Зараз мені працювати з кандидатами найважче, адже вони говорять, що всі діти звичайні, однакові, не розуміють можливої поведінки дітей. Лише коли виникають проблеми, вони починають звертатися. Батьки, які вже виховують дітей і вперше на наших тренінгах, приїжджають невдоволені, закриті, бо вони змушені проходити ці тренінги кожні два роки, витрачати час, а натомість нової інформації вони не отримують. Але після проходження тренінгу «Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам» вони їдуть задоволені і просять провести нові.

Юліє, які поради Ви можете дати прийомних батькам?

По-перше, батьківство повинно бути відповідальним. Необхідно постійно навчатися, читати, відвідувати тренінги.
Дуже важливо навчитися не сприймати поведінку наших прийомних дітей як особисту образу.
Пам’ятайте, що на зцілення наших дітей знадобиться багато часу. Тому кожній, самій маленькій перемозі чи успіху потрібно навчитися радіти й акцентувати увагу на позитивних змінах!

Ми щиро пишаємося підготовленими нами тренерами і радіємо їхнім успіхам!
Надзвичайно приємно бачити, коли робота приносить результат. Юлія – це людина, яка зуміла не лише створити гармонію у своїй родині, але й з радістю допомагає іншим.

Тренінгова програма «Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування» – це чудовий ресурс для підвищення кваліфікації прийомних батьків, яким ми готові ділитися.
Ми завжди відкриті до співпраці задля покращення сфери захисту прав дітей. Якщо Вас зацікавила програма, звертайтеся до програмного директора МЦРЛ, Дар’ї Бондаренко (0937229971, darya@ildcua.org).
«Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування» – 19-21 квітня

«Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування» – 19-21 квітня

19-21 квітня Сергій Савельєв та Вікторія Миколаєнко провели тренінгові програму «Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування».

Вікторія Миколаєнко навчала учасників тренінгової програми особливостям роботи з дітьми, які пережили травму, змісту негативного впливу розлуки на дитину та її сім’ю, методам допомогти.

Важливим для учасників було дізнатися про травматичний вплив на дитину вилучення із біологічної сім’ї та переміщення, насильства та нехтування.

Учасники навчилися усвідомлювати відмінності між покаранням та дисциплінуванням, використовувати підкріплення до правильної поведінки дитини.

Сергій Савельєв  провів модуль «Дисципліна: як впоратися із проблемною поведінкою дитини?», під час якого учасники аналізували відмінності між покаранням та дисциплінуванням, навчалися, як використовувати підкріплення до правильної поведінки дитини.

Учасники зазначили, що тренінг допоміг їм зрозуміти мотиви поведінки дітей, вони навчилися дисциплінувати та керувати поведінкою дитини без насильства, а пояснення тренера та простий виклад складного матеріалу зробили навчання цікавим та зрозумілим.