Терапія, що базується на довірливих взаємовідносинах (ТБДВ) розроблена Ph.D. Карин Пурвіс (директором Інституту розвитку дитини Техаського християнського університету, Техас, США) та Ph.D. Девідом Кроссом (заступником директора Інституту розвитку дитини Техаського християнського університету).
ТБДВ є новою моделлю терапії для роботи із широким спектром поведінкових порушень, які виникають у дітей. Спеціалісти почали використовувати дану модель у різних ситуаціях щодо різних дітей, зокрема, з тими дітьми, з якими робота за іншими моделями не призвела до бажаних результатів (наприклад, медикаментозне лікування, когнітивно-біхевіоральна терапія). ТБДВ заснована на значній базі нейропсихологічної теорії та дослідженнях, а також на гуманітарних принципах. Це сімейно-орієнтована терапія, розроблена для дітей, які зазнали травм у родинних відносинах (такими травмами для них могли стати інституціоналізація, численні переміщення у різні родини, жорстоке поводження та/чи нехтування їхніми потребами).
Комплексна травма розвитку є таким діагнозом, який визначає глобальний вплив травми. Цей різновид травми, описаний Безелем ван дер Колком та Крістіною Куртуа (2005), як «пережиті багаторазово та тривало несприятливі та шкідливі для розвитку травматичні події, частіше за все міжособистісного походження». Травма виникає внаслідок таких подій, як фізичне, емоційне чи сексуальне насильство; стихійне лихо; тривала госпіталізація; та багато іншого.
Дані, які опубліковані Гарвардським університетом у 2005-му році, підтверджують те, що діти, які перебувають у системі опіки та піклування, зазнають травму у формі посттравматичного стресового розладу, який є вдвічі сильнішим за той, що зазнають ветерани військових дійдіти, які перебувають у системі опіки та піклуванні, зазнають травму у формі посттравматичного стресового розладу, який є вдвічі сильнішим за той, що зазнають ветерани військових дій (Pecora, White, Jackson, & Wiggins), через що такі діти та молодь є особливо уразливими. Такі діти часто проявляють схожу поведінку, так як у них є спільний негативний досвід (комплексна травма розвитку), який набуто внаслідок зазнаного насильства, занедбаності, травми. Для багатьох усиновлених та прийомних дітей ця дисфункційна поведінка породжує бар’єри для розвитку здорових взаємовідносин в оточенні нової родини. Без терапії проблеми у поведінці зберігаються та загострюються у підлітковому віці (Verhulst, 2000).
Діти та молодь із комплексною травмою розвитку часто мають порушення прив’язаності, регуляції емоцій, самосвідомості, контролю поведінки, пізнавальних здібностей, Я-концепції (Cook, Blaustein, Spinazolla, & van der Kolk, 2003). Ці типи порушень можуть призвести до різноманітних діагнозів, які зазвичай лікуються комбінацією різних підходів. Найчастіше дітей лікують в межах традиційної медичної моделі, яка передбачає відвідування відповідного, медичного, закладу, де роль піклувальника/батьків у лікуванні дитини дуже поверхнева.
Проте, дана терапія передбачає, що опікун буде брати активну участь у ній. Це буде значно ефективніше, оскільки опікуни перебувають у тому ж середовищі, де і виникають проблеми. Замість того, щоб проводити час у спеціалізованих закладах, діти проводять більше часу, отримуючи піклування з боку батьків чи опікунів.
Існують три фактори, вперше визначені Ван дер Колком (2005), та пізніше розкриті Батом (2008), як три головні принципи, які мають враховуватись у корекційній роботі дітей, що пережили травму:
1 розвиток безпеки;
2 заохочення до зцілення взаємовідносин;
3 навчання самоконтролю та навичок з подолання кризових ситуацій.
Ці фактори входять до трьох основних принципів терапії, що базується на довірливих взаємовідносинах. Цими принципами ТБВД є:
1 наснаження – увага до фізичних потреб: підтримка базових систем життєдіяльності, що дозволяє дитині покращити свій психологічний та емоційний стани.
2 встановлення зв’язку – увага до потреб прив’язаності: побудова довіри та чуйності до потреб близьких.
3 корекція – увага до потреб поведінки: навчити дитину самоконтролю.
Ці принципи допомагають і батькам/опікунам, і дітям навчитись здоровим взаємовідносинам, таким чином, що обидві сторони беруть участь у процесі зцілення.
Діти, у яких комплексна травма розвитку, кидають особливий виклик батькам та опікунам, які прагнуть забезпечити цим дітям належну турботу та підтримку.
Неуспішність лікування психологічних та поведінкових проблем, що виникли внаслідок комплексної травми розвитку, заходами реабілітації у традиційних для цього установах, підштовхнуло до усвідомлення потреби шукати нові форми терапії. Такою формою стала ТБДВ – терапія, що базується на довірливих взаємовідносинах.