Нещодавно ми розповідали про діяльність та досягнення громадської організації “Родина”, яка надає соціальні послуги сім’ям, що виховують дітей з інвалідністю, в інтерв’ю з головою її правління – Ларисою Самсоновою. Також своїм досвідом, успіхами та труднощами в роботі з нами поділилися педагоги організації. У цьому інтерв’ю ми раді поділитися з вами історіями про те, як за допомогою маленьких кроків та копіткої праці фахівців змінюються дитячі долі.

Марина, працює 1,5 року

Марина, чому Ви обрали саме цю професію?

По-перше, я шукала роботу і, дізнавшись про цей центр, декілька днів приходила сюди як волонтер, спостерігала за дітьми, роботою. Звичайно, коли я навчалася в інституті, нам говорили, що є «особливі діти», але те, що ти знаєш теоретично і те, що ти бачиш, коли приходиш до діток, як вони поводяться і хто це взагалі, – різні речі. Насправді, практика і теорія відрізняються дуже сильно. По-друге, мене завжди дуже цікавила сфера роботи з дітьми і бачити як вони розвиваються, наскільки поліпшуються їхні успіхи після занять – дуже важливо для мене. Коли ти бачиш, що розвиток дитини просунувся хоча б на декілька кроків вперед після занять – це велика цінність.

Як ви оцінюєте свою роботу? Що може вважатися успіхом у роботі з дитиною?

Більшість наших занять направлені на самообслуговування, щоб дитина навчилася підігріти собі їжу, сходити в туалет. Для звичайних людей це все – повсякденна річ, але нашим діткам, на жаль, зробити це буває тяжко. Це робиться задля того, щоб дитина, коли виросте, була більш самостійною і не такою залежною від батьків.
Для нас успіх – це безпосередньо результати дітей, їхні досягнення. Спочатку ми маємо ми разом з батьками обговорюємо їхні цілі й за допомогою корекційних та арт-терапевтичних занять досягаємо їх. Ми радіємо, якщо бачимо навіть мінімальні зрушення, адже відбуваються вони дуже повільно та індивідуально у кожної дитини. Деяким потрібно три місяці, деяким півроку лише для того, щоб навчитися застібнути ґудзик, наприклад.

Можете навести конкретний випадок успішної роботи з дитиною?

Наприклад, до нас прийшли батьки восьмирічного хлопчика з аутичним розладом і ДЦП, їхньою метою було те, щоб дитина навчилася самостійно тримати ложку і їсти. Дитина відмовлялася це робити і батькам доводилося годувати її. Цей хлопчик займається у нас уже півтора року і нещодавно навчився тримати ложку і їсти. Це для нас була справжня подія.

Головне – налагодити зв’язок дітей з оточуючим світом, навчити жити їх серед нас

Що найголовніше у вашій роботі?

Головне – налагодити зв’язок дітей з оточуючим світом, навчити жити їх серед нас. Задля цього потрібно скоригувати поведінку дитини, навчити її комунікувати. Для дітей з розладами аутичного спектра це досить важко, і тому ми вчимо їх альтернативній комунікації за допомогою карток PECS. Використовуючи такі прості надписи на картках, як «Привіт», «До побачення», діти можуть спілкуватися з оточуючими. Коли дитина не вміє донести свої бажання, вона починає погано себе поводити, щоб привернути до себе увагу. Тож ще одним досягненням є зміни в поведінці дітей. Діти стають спокійнішими, адекватно реагують на події, без крику та істерик. Це в майбутньому допоможе їм сидіти на уроках, дотримуватися дисципліни, у нас навіть є спеціальні заняття, на яких дитина просто вчиться чекати.

Розкажіть про методи роботи з дітьми у вашій організації.

Основним методом є АВА-терапія, це поведінкова терапія, яка вчить дитину чекати, слухати батьків, педагогів і виконувати те, що потрібно. Але нашим завданням є не зробити з дитини «маріонетку», яка б виконувала все що їй накажуть, а навчити дотримуватися порядку денного, порядку занять. За допомогою АВА-терапії дитина вчиться впорядковувати своє життя, щоб максимально самостійно функціонувати. Таким чином, здобувають полегшення і батьки, і педагоги. Однією з технік АВА-терапії є ці ж картки PECS, за допомогою яких дитина виражає свої бажання, або ж небажання, тому що так само є картки з надписами «Не хочу», «Я в поганому настрої».

Ольга Станіславівна, працює 10 років

Ольго, з чого розпочалася Ваша робота в цій організації?

Мене сюди привели проблеми доньки (вроджена травма, гідроцефалія, заїкання). Ми ходили сюди на групові заняття, на консультації до логопеда, психолога. Тобто, були користувачами соціальних послуг. Потім я потроху почала проявляти ініціативу, малювати з дітьми, саджати їх за столик, розповідати казки. Пройшло вже 10 років, як я почала тут працювати.

Які вікові межі дітей, з якими працюєте саме Ви?

Наша робота не передбачає роботи педагогів з якоюсь окремою віковою групою, педагоги працюють з усіма дітьми. Але наші діти розподілені на певні групи в залежності від їхніх особливостей, наприклад, є дітки, які гіперчутливі до звуків, голосів. Ми формували групи таким чином, щоб дітям було комфортно разом. До кожного педагога прикріплені дві дитини і він займається з ними протягом дня, з 9 ранку до 5 вечора проводить корекційну роботу – це і арт-терапія, і пісочна терапія, і музичні заняття, АВА-терапія. А на групових заняттях, таких як фізкультура, логоритміка, присутні всі діти. (При цьому підопічні педагога змінюються: один місяць він з одними дітками, а другий – з іншими). По суті, кожен педагог є універсальним фахівцем і компетентний у кожній сфері.

Що є найскладнішим у вашій роботі? З якими труднощами ви зустрічаєтеся?

Коли дитину тільки-но приводять до нас, найголовніше – поспостерігати за нею, знайти до неї правильний підхід. Головною проблемою є поведінкові прояви, які відхиляються від нормальних. Бувають випадки, що дитина може вдарити, вкусити тебе, до цього всього треба бути готовим і терпляче взаємодіяти з нею. Окрім правильного підходу до дитини, потрібно сформувати певну програму роботи, щоб позбутися цих негативних поведінкових проявів, і ми працюємо над корекцією поведінки, намагаємося скоригувати її, спрямувати в правильне русло. Ми працювали з одним хлопчиком, який часто проявляв агресію в поведінці, – він звик бити або когось, або ж себе, якщо йому було щось потрібно, таким шляхом виражав свої бажання. Завдяки нашій роботі ми впоралися з цим, дитина перестала битися, стала більш самостійною.

Буває так, що нічого не виходить, а потім несподівано дитина починає демонструвати успіхи. Від цього найбільше радіє душа і з’являється впевненість, що ти не дарма тут працюєш

Скільки потрібно часу, щоб отримати результати, які відповідають поставленим цілям у роботі з дитиною?
Тривалість роботи з кожною дитиною дуже коливається в залежності від її індивідуальних особливостей, для однієї дитини достатньо одного місяця, іншій же потрібно півроку. Буває так, що нічого не виходить, вже й руки опускаються, а потім несподівано дитина починає демонструвати успіхи. Від цього найбільше радіє душа і з’являється впевненість, що ти не дарма тут працюєш.
Я знаю, що в роботі з дітьми ви використовуєте елементи АВА-терапії. Можете детальніше про неї розповісти, які техніки застосовуєте?
Загалом АВА-терапія полягає у тому, що дитина завдяки комунікативним карткам навчається контролювати свою поведінку, напрацьовує навики спілкування. І не тільки з батьками чи близькими людьми, а й з тими, кого вперше бачить. Але цьому передує важливий процес навчання дитини цьому. Для діток, які не можуть говорити, це можливість повідомити оточуючих про свій стан, бажання. Ми використовуємо лише елементи АВА, тому що саме навчання цій методиці досить дороге, довготривале і пересічному спеціалісту важко знайти час і кошти на повний курс. Але нам допомагають знання батьків, тих, хто вклав у це власні кошти і час. Нашим фасилітатором та коучем виступає Світлана Мігульова, мама дитини з аутизмом, яка живе в Дніпрі і тепер навіть є радником губернатора Дніпровської ОДА з питань інклюзивної освіти. Вона проводить супервізію очно, через Skype, ми знімаємо дітей на відео і дотримуємося її порад.
На жаль, часто існує невідповідність між виховним середовищем в організації, де проводить час дитина, і у неї вдома. Чи працюєте ви з батьками також, щоб допомогти їм створити оптимальні умови для дитини вдома?
Так, ми завжди розмовляємо з батьками, узгоджуємо наші плани та цілі, обговорюємо досягнення. Щоб робота з дитиною була ефективною, необхідно дотримуватися певних правил і вдома. Наприклад, якщо ми не даємо просто так дитині те, що вона просить, то і батьки мають робити так само. Кожні три місяці ми організовуємо батьківські збори, але, звичайно, коли батьки приходять увечері за дітками, ми розказуємо їм як пройшов наш день, що відбувалося, даємо поради. Батьки також потребують нашої допомоги, часто розгублені, не знають що робити і ми намагаємося їх підтримати.
Автор інтерв’ю: Дарина Сабайдаш