Якщо мати залишила самотніх дітей в квартирі й дитина померла, про це чув майже кожен, хто хоч інколи вмикає новини чи спілкується з колегами. Проте, якщо «жаху» не відбулося, хоча, наприклад, була така ймовірність, ніхто про це ніколи не дізнається. Серед заповненого сенсаціями інформаційного простору ми дуже рідко чуємо про успіхи та досягнення фахівців соціальної сфери. Сьогодні ж ми хочемо поділитися з вами успішними практиками роботи державних соціальних служб, які, на щастя, існують, і ми сподіваємося, стануть прикладом для інших міст та районів.
А розкаже нам про це Оксана Мельниченко, яка вже восьмий рік є директором Києво-Святошинського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Оксана, доброго дня! Розкажіть, коли Ви прийшли в соціальну роботу, та що змінилося з того часу.
Я прийшла в соціальну роботу в 1999 році. Якщо порівняти її стан на той час і зараз, то відбувся колосальний розвиток. Великий внесок зробили громадські організації, які принесли закордонний досвід і найкращі практики в Україну, адаптувавши їх шляхом проектів. Ці практики були відпрацьовані й зараз введені в державне законодавство як робочий інструментарій соціальних служб.
Взагалі сфера соціальної роботи розвивалася досить хаотично. Ми брали участь у різних фестивалях, акціях, наприклад, роздавали презервативи, і ніхто не розумів насправді змісту соціальної роботи. А основний зміст в тому, що соціальна робота має бути поштовхом до зміни поведінки людини. Саме завдяки спільній роботі громадських організацій і соціальних служб ми змогли вивести соціальну роботу на новий рівень.
Завдяки співпраці ми, спеціалісти державних установ (кожен з нас має фахову освіту), мали можливість отримати додаткову освіту у форматі тренінгів, семінарів, по специфіці роботи з певною категорією клієнтів. Вивчили, наприклад, поняття супервізії, про яке ми навіть не чули раніше, різні методи та форми роботи як з клієнтами, так і в самій організації з колегами.
Розкажіть про ваш успішний проект, який було реалізовано у співпраці з громадськими організаціями.
У 2005 році ми реалізовували пілотний проект раннього втручання. Цей проект передбачав роботу з жінками, які мали намір відмовитися від дитини.
Ми пройшли складний шлях по входженню у пологовий будинок. Важливо було змінити розуміння ставлення до жінки, яка народжує. Півтора року нам знадобилося, щоб персонал пологового будинку зрозумів, що жінка, яка повідомляє про можливу відмову від дитини, насамперед потребує допомоги. Ми зрозуміли, що найголовнішим персоналом в лікарні є нянька, яка перша заходить до породіллі. Адже дуже важливо, що вона скаже жінці, наскільки зможе зрозуміти її та допомогти. Лише уявіть, що відчуває жінка, яка чує після пологів: «У вас дитина можливо з Синдромом Дауна, може ви від неї відмовитеся?», або « Ти така, сяка, он скільки жінок не можуть народити, а ти відмовляєшся….» А це реальні випадки.
Цей проект ми реалізували завдяки співпраці з МБФ «Надія і житло для дітей» в Україні та Партнерством «Кожній дитині» в Україні. Не все було просто на початку. Ми робили багато помилок, але ми могли радитися та ділитися досвідом. На сьогодні найстаршим дітям, щодо яких попереджено відмову, вже виповнилося по 12 років.
Я особисто розробляла інструкцію по роботі з жінками, які мали намір висловити відмову від дитини, для ЦСССДМ, і далі працювала над стандартами послуг центрів матері та дитини.
З 2006 року в нас почав діяти консультативний пункт при Боярському пологовому будинку, де ми почали працювати на запобігання відмов від новонароджених. У 2005 році у нашому будинку офіційно відмовилися від 15 дітей. З 2006 року, коли ми почали працювати з жінками, і в нас працювала служба раннього втручання, тільки 5 дітей залишилися в пологовому будинку. Це був дуже гарний результат! Консультативний пункт працює й сьогодні. Налагоджена чітка взаємодія з персоналом пологового будинку. Ми проводимо групові зустрічі, метою яких є інформування жінок відділення патології вагітності про соціальний захист, особливості протікання пологів, потреб дітей. Працюємо й з попередженням відмов. Таким чином у 2016 році повідомлено про 49 випадків з яких лише 2 дітей було залишено та на даний час вже всиновлено. Тож наша робота має результат. Після виписки з пологового будинку жінка передається фахівцю за місцем проживання й з нею та її сім’єю продовжується робота.
Ми знаємо, що у вашому районі закрито інтернатний заклад, а всі діти проживають у рідних сім’ях або влаштовані в сімейні форми виховання. Як Вам це вдалося?
Оскільки кількість дітей, які потрапляли в інтернатні заклади, зменшилася, у 2011 році ми почали працювати над закриттям інтернатних закладів. До цього моменту у нас уже були сформовані прийомні сім’ї та ДБСТ. Якщо дитина сиротіла або набувала статусу, ми влаштовували її в сімейну форму виховання. Це призвело до того, що дітей у нашому будинку змішаного типу стало мало, з 75 місць в ньому перебувало 36-45 дітей. За два роки наших спільних зусиль зі службою у справах дітей, органами місцевого самоврядування, релігійними громадами кількість дітей-вихованців зменшилась до 17 дітей підлітків.
У 2013 році нам вдалося закрити цей інтернат. І з того року в нашому районі діти не потрапляють в інтернати. Всі діти району, які набувають статусу, влаштовуються у прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу, яких в районі 18. Багато дітей з інтернату повернулися до біологічних батьків.
Зараз в нас завдяки збереженню посад фахівців із соціальної роботи налаштована робота служби підтримки сімей, які потрапили в складні життєві обставини, є модель ведення випадку і супроводу, ми здійснюємо підтримку розвитку сімейних форм виховання, працюємо з прийомними сім’ями, ДБСТ, опікунами. Разом з МБФ «СОС дитячі містечка» реалізовуємо проект «Укріплення сім’ї», що спрямований на підтримку внутрішньо переміщених сімей з дітьми.
Ми намагаємося використовувати нововведення та кращі практики соціальної роботи, що з’являються в Україні. Наприклад, завдяки громадським організаціям в Україні з’явилася англійська модель оцінки потреб дитини та її сім’ї, але було зрозуміло, що в чистому вигляді, без адаптації, вона нам не підходить. Ми брали участь у розробці цих оцінювальних форм, щоб вони відповідали нашим реаліям та їх можна було використовувати в роботі. На даний час є потреба в створенні патронатної форми сімейного влаштування. Працюємо також над створенням послуг для постраждалих від домашнього насилля, в тому числі й насильників. Актуальною є тема протидії торгівлі людьми.
Як ці проекти покращили роботу служби?
Впровадження всіх цих проектів, окрім успішних показників, дало можливість винаймати ще додаткових спеціалістів.
Адже район у нас дуже великий, а штатна чисельність до 2012 року – 10 працівників на 156000 населення. Зрозуміло, що якісно надавати послуги за такої кількості фахівців неможливо. Тому з 2012 року введені посади фахівців із соціальної роботи, які працюють безпосередньо в громадах. Це дозволяє проводити профілактичну роботу, створювати підтримуючі послуги для сімей з дітьми та виявляти сім’ї, в яких виникають труднощі у забезпеченні потреб дітей на ранньому етапі. Фахівці співпрацюють з громадою, використовують її ресурси.
У другій частині інтерв’ю з Оксаною ми поговоримо про труднощі соціальної роботи, престиж професії та актуальні напрями роботи служби сьогодні.