Коли маленька дитина приходить у цей світ, її зв’язок з матір’ю стає опорою для неї. В перші роки життя немовляти цей зв’язок необхідний для його повноцінного розвитку. Завдяки йому, дитина відчуває себе у безпеці, а також пізнає навколишній світ та формує до нього своє ставлення. В залежності від того, який характер даного зв’язку, і відбувається або довірливе ставлення до інших людей, або насторожене, боязливе. Наразі багато практиків та дослідників вивчають цей особливий зв’язок, та як він впливає на подальше життя людини. Результатом даного вивчення стало формування двох основних теорій прихильності.
Так, представники поведінкового напряму в психотерапії Доллард та Міллер у своїй роботі (Personality and psychotherapy, 1950) вважають, що прихильність – це набір вивчених (learned) форм поведінки. На їх погляд, основою для виникнення даних взаємовідносин є процес годування матір’ю (або іншим дорослим, який забезпечує потребу у їжі) дитини.Тобто, ключова ідея теорії в тому, що немовля спочатку буде формувати прихильність до того, хто його годує.
Базовим поняттям поведінкової теорії є поняття умовного рефлексу, введеного Павловим або за іншою назвою поняття класичного обумовлення. За нею процес формування прихильності відбувається за аналогією формування умовного рефлексу. Спочатку немовля прагне забезпечити свою потребу у їжі, їжа для нього є безумовним стимулом, який у свою чергу викликає безумовну реакцію, а саме: відчуття задоволення. Потребу у їжі забезпечує мати, і вона виступає нейтральним стимулом. Потім у процесі научіння у дитини відбувається процес асоціації матері з відчуттям нагодованості. І той факт, що мати вже без їжі (умовний стимул) викликає у немовляти приємні відчуття (умовна реакція), говорить про сформовану прихильність дитини до матері (див. схему).
Також немовля починає розуміти, що певні типи його поведінки приносять бажану відповідь від інших і, завдяки процесу оперантного обумовлення, повторює цю поведінку, щоб отримати те, чого хоче. Наприклад, посміхається або плаче не тільки тому, що є певна біологічна потреба, а й щоб привернути увагу, аби його взяли на руки та обійняли.
Представник еволюційної теорії Джон Боулбі, відомий англійський психіатр та психоаналітик, вважав, що діти приходять у цей світ з вродженою біологічною потребою у формуванні прихильності з іншими, тому що це допомагає їм вижити. Тому немовля виробляє вроджений соціальний механізм поведінки, такий як плач і посмішка, що стимулює вроджені реакції від дорослих. Наприклад, у стародавні часи, коли дитина бачила наближення хижих звірів та починала плакати, батько чи мати брали її на руки та відносили у безпечне місце.Таким чином, за даною теорією, прихильність обумовлюється не їжею, а турботою та чуйністю до потреб дитини.
Даний підхід бере почато з основної роботи Джона Боулбі (The Nature of the Childs Tie to His Mother, 1958). У 1930-х він працював психіатром в Child Guidance Clinic у Лондоні, де лікував багатьох емоційно нестійких дітей. Він виявив, що діти, які виховуються у дитячих будинках часто мали різні емоційні проблеми, включаючи нездатність встановити близькі і тривалі стосунки з оточуючими. Боулбі здалося, що такі діти нездатні любити, тому що на ранньому етапі життя втрачають можливість сформувати міцну прихильність до матері. Боулбі також спостерігав подібні симптоми у дітей, які протягом деякого часу зростали у сім’ях, але потім були надовго розлучені з батьками. Здавалося, що розлука так вплинула на дітей, що вони відмовилися від тісних людських відносин. Працюючи разом з Джеймсом Робертсоном (A two-year-old goes to hospital, 1952) вчений зазначав, що навіть, коли таких дітей годували інші доглядальники, це не зменшувало занепокоєння дитини після розлуки з матір’ю. Ці дані суперечать поведінковій теорії прихильності, зазначеній вище.
Подібні спостереження переконали Боулбі, що не можна зрозуміти розвиток людини, якщо не приділити пильну уваги зв’язку «мати – дитина».Як наслідок, він формує переконання про зв’язок між ранньою розлукою немовляти з матір’ю та подальшою дезадаптацією дитини, що стало основою розробки власної теорії прихильності.
У своїй теорії Боулбі наголошує на тому, що дитина буде спочатку формувати тільки одну основну прихильність (monotropy), і вона виступатиме як надійна основа для вивчення світу. Також прихильність сприяє адаптації, оскільки підвищує шанси немовляти на виживання. За своєю природою немовля має потребу шукати безпосередню близькість зі своїм доглядальником, коли перебуває в умовах стресу або загрози (Prior & Glaser, Understanding attachment and attachment disorders: Theory, evidence and practice, 2006).
Джон Боулбі зазначає, що існує критичний період для розвитку прихильності (близько 0 – 5 років). Якщо прихильність не сформувалася протягом цього періоду, то дитина буде страждати від незворотних наслідків розвитку, таких як зниження інтелекту і підвищеної агресії та ін.
На даний час саме теорія Боулбі є основою для розуміння базових аспектів прихильності. Завдяки цьому підходу до пояснення прихильності стає зрозумілим, наскільки важливо, щоб дитина починаючи з народження мала поряд турботливих батьків або інших дорослих, які забезпечували б задоволення її потреб.
Джерела інформації: