Ерін Арант – окупаційний терапевт, пройшла навчання в Університеті Огасти. Цікавитися окупаційною терапією (ОТ) Ерін почала після того, як відвідала резидентну установу у м. Вінниці, де переконалася, що хоче змінювати життя дітей з інвалідністю.

Сьогодні ми ділимося з Вами першою частиною інтерв’ю з Ерін, в якій ми говорили про те, що ж таке окупаційна терапія та які її особливості.

Ерін, термін «окупаційна терапія» є досить плутаючим. В Україні ця практика не є відомою, і термін можна побачити перекладеним як «працетерапія». Опишіть, будь ласка, що ж насправді означає ОТ?

Дуже складно зрозуміти ОТ, а перекласти ще складніше. Особливо на українську чи російську. Труднощі викликає слово «occupation», яке в ОТ означає «повсякденні дії».

Для Вас це може означати приготування обіду, прання одягу, будь-що, що Ви робите щодня. Для матері – це піклування про її дітей, готування їм їжі, одягання; для студентів – навчання та виконання домашніх завдань. Особливістю ОТ є те, що ми використовуємо ці повсякдення дії як терапію.

Коли ви виконуєте ці дії із відповідною метою, вони набувають особливого психологічного, соціального та емоційного значення. ОТ приділяє значну увагу потребам пацієнта та тому, що йому подобається, чого він хоче, до чого прагне; так само і тому, хто він, що хоче робити, чого від нього очікують і що йому потрібно.

Окупаційні терапевти розглядають людину як ціле та враховують те, яким є її фізичне тіло, психічний стан, оточення, соціальна підтримка та мотивація. Увага приділяється моторним навичкам, когнітивним здібностям, емоційному та психологічному здоров’ю, навичкам соціальної взаємодії. Окупаційний терапевт розробляє інтервенцію до кожного випадку, щоб допомогти людині стати більш незалежною та покращити якість її життя.

Хто є цільовою аудиторією окупаційної терапії?

Кожен. Зокрема можна виділити роботу з людьми з інвалідністю будь-якої форми, а також тих, хто одужує після травми.
Ще під час навчання ми маємо заняття у лікарнях для передчасно народжених дітей, у закладах з послуг у громаді та в закладах для людей похилого віку. ОТ підходить для всіх людей, які хочуть стати більш незалежними та інтегруватись у соціальне життя.

Як можна визначити мету ОТ?

Основне призначення ОТ – покращити якість життя людини. Тож ми працюємо з різного роду перешкодами, які заважають повноцінному життю. Такими як захворювання, інвалідність чи навіть похилий вік.

Зробімо крок назад і подивимось на історію ОТ. Чи можна виокремити окремі фактори, підґрунтя, основні поштовхи її створення?

Ідея ОТ виникла у 18 столітті у Франції, в межах руху «моральна терапія», активними учасниками якого були Філіп Пінель та Вільям Тук. Вони вірили у повагу до кожної особистості, незалежно від її фізичного і розумового стану. Вони вперше застосували повсякденну діяльність для реабілітації людей з різного роду інвалідностями, психологічними та психічними проблемами, які на той час утримувались як у в’язниці.

У 1917 році окупаційна терапія стала офіційною професією. Після Першої та Другої світових війн, окупаційні терапевти почали працювати із ветеранами війни, використовуючи повсякденні дії, щоб прискорити процес їхньої реабілітації.

Сьогодні окупаційні терапевти працюють у різноманітних закладах, зокрема, у лікарнях, школах, дошкільних закладах, закладах для людей похилого віку, у закладах послуг для громади.

Цього року буде 100 років існування ОТ як професії.

Поясніть детальніше, як використовуються повсякденні дії, щоб вони мали терапевтичний ефект?

Існує робоча рамка ОТ. Ми розділяємо сфери терапії, які ми називаємо сферами діяльностей, у 8 секцій. Перша секція називається «Повсякденні діяльності». До «Повсякденних діяльностей» відноситься те, що є критично важливим для життя: їсти, купатися, спати, чистити зуби тощо.

«Інструментальні діяльності» становлять другу секцію та передбачають наступне: ведення хатніх справ, задоволення медичних потреб, сплата комунальних послуг, похід у кафе тощо.

Іншими секціями є: відпочинок і сон; освіта; робота; гра; дозвілля; участь у соціальному житті.
Коли ми виявляємо, що є бар’єри для участі у цих сферах, ми використовуємо відповідні методи допомоги.

Спробуємо на прикладі. Є людина з інвалідністю, якій важно чистити зуби. Вона може взяти зубну щітку, але внаслідок певних порушень рухової функції, їй непросто виконати цю дію. Як окупаційний терапевт допоможе з цим?

Це залежить від типу інвалідності. Кожна інтервенція (метод втручання) фокусується на людині індивідуально, тому немає загального способу роботи з клієнтом.

Припустімо, що ми маємо справу з атактичним типом церебрального паралічу – у людини може бути просто недостатньо м’язової сили, щоб використовувати зубну щітку. Будь-який фахівець, який не є окупаційним терапевтом, за цього випадку працюватиме на зміцнення м’язів рук. Ми зробимо це ж саме, але використаємо для цього звичайну діяльність. Одним з таких занять може бути гра з глиною.

А як розуміти сектор дозвілля? Як окупаційний терапевт може його використовувати, щоб допомогти людині соціально інтегруватись?

Часто бар’єром у сфері дозвілля є психічне, психологічне або емоційне порушення. Ми навчаємо своїх пацієнтів копінговим стратегіям, дихальним вправам, інколи займаємось йогою. Ми можемо говорити про їхні тривоги, чому вони бояться бути у громадських місцях. Часто проводиться групова терапія, може використовуватись рольова гра, щоб розглянути різні стратегії соціальної взаємодії.

Що я вбачаю дуже класним в ОТ – це те, що терапевт дійсно проходить зі своїм пацієнтом через щоденну рутину. Коли пацієнту потрібно сходити в магазин, терапевт піде разом з ним і навчатиме його робити це самостійно. І це допомагає клієнту інтегруватися в соціальне життя.

Про процес ОТ та підготовку окупаційних терапевтів ми поговоримо в другій частині інтерв’ю.
Третю частину інтерв’ю з Ерін, в якій ми говоримо про підготовку окупаційних терапевтів, Ви можете знайти тут.