«Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування» м.Снігурівка — 23-25 червня 2016 року.

«Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування» м.Снігурівка — 23-25 червня 2016 року.

23-25 червня 2016 року тренер МЦРЛ Кім Надія провела тренінгову програму «Ключові аспекти допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування».

Протягом програми тренінгу команда учасників, яка складалась з 16 активних спеціалістів і батьків, розглядали актуальні питання і проблеми: «Як саме розпізнати дитину, що була травмована» та «Як виявити порушення прихильності». Також під час відвідування тренінгу учасники дізнались про ефективні методи роботи з дітьми, які пережили травму, та дізнались про способи запобігання її появи майбутньому. Далі учасники розглядали поняття дисципліна й покарання та чим відрізняється ці методи виховання. Після трьох насичених днів учасники поділились своїми враженнями:

«Тренінг допоміг зрозуміти, що нам, батькам, потрібно бути більш ближчими та терплячими до наших діток. Ми навчились ідентифікувати порушення прив’язаності та що робити, щоб укріпляти її. Дисципліна теж потрібна тема. Надіюсь на зустрічі ще».

«Після тренінгу, я зрозуміла, що хочу проводити більше часу з дітьми та більше заохочувати гарну поведінку».

«Величезне дякую організаторам і тренеру за проведення заходу, адже такі форми роботи не тільки навчання, а ще й спілкування в неформальній обстановці, обмін досвідом і заряд позитивних емоцій».

«Читаємо незвичайно: кілька порад, як перетворити повсякденне читання з дитиною у диво»

«Читаємо незвичайно: кілька порад, як перетворити повсякденне читання з дитиною у диво»

«Читаємо незвичайно: кілька порад, як перетворити повсякденне читання з дитиною у диво»

Читання книжок – це один з найкращих способів проведення часу зі своїми дітьми. Але в нашому неспокійному світі, в нашому напруженому графіку подій, важко знайти час на читання з дитиною, на який вона так заслуговує.

Джейсон Буг у своїй книзі «Народжений читати. Як подружити дитину з книгою», після інтерв’ю із спеціалістами з розвитку дітей, у вчителів, бібліотекарів, нейрофізіологів зробив висновок, що читання потрібно зробити більш інтерактивним. Автор підсумував та удосконалив усі поради у своїй книзі для того, щоб батьки використовували їх при читанні зі своїми дітьми. Прості підказки і питання зможуть допомогти Вашій дитині взяти активну участь у читанні, замість того, щоб пасивно слухати розповідь.

Дослідження показали, що інтерактивне читання може підвищити IQ дітей на шість або більше одиниць. Це чудовий і безкоштовний спосіб змінити життя своєї дитини. На жаль, такий вид активного читання не зробить вашу роботу легше! Скоріше навпаки, інтерактивне читання більш енергозатратний процес у порівнянні з більш традиційними методами читання. Але в той же час, інтерактивні методи читання працюють СКРІЗЬ, і Вам навіть не потрібно завжди мати книгу з собою. Щоб допомогти заклопотаним батькам і вихователям, пропонуємо кілька способів, які можна використовувати в будь-якому місці та в будь-який час.

Автор виявив, що інтерактивні методи для читання можна використовувати під час поїздок до магазину, під час перегляду телевізійних програм, під час поїздки на автомобілі, прогулянки в парку і в багатьох інших місцях. Ці маленькі хитрощі можуть створити чародійний ефект, адже вони допомагають скоротити години очікувань в чергах та заспокоюють дитину.

Розмірковуйте з дитиною, що станеться далі.

Фахівці рекомендують батькам та вихователям пропонувати дітям подумати, що станеться далі в сюжеті, читаючи книгу разом. Цей метод може працювати незалежно від того, де ви знаходитесь. Наприклад, якщо ви прочитали «Чарлі і шоколадна фабрика», Ви можете згадати історії з книжки у відділі солодощів у супермаркеті та запитати дитину: «А що Чарлі зробив би, якби він побачив всі ці цукерки?», «А що робили б ті жадібні діти в книзі?». Ці прості питання про улюблених персонажів можуть спонукати до бесід про терплячість, самоконтроль і про інші позитивні якості, які потрібно виховувати в дитині.

Відслідковуйте вподобання Вашої дитини.

І це справді простий спосіб збагачувати досвід читання з дитиною. І не дивуйтесь, коли читацькі інтереси вашої дитини приведуть Вас, дорослого, до нового досвіду.

Якщо Ваша дитина читає книгу про метеликів, знайдіть гусеницю і споглядайте її метаморфозу в метелика. Якщо ваша дитина любить книги про тварин, тоді організуйте поїздку в зоопарк і там – обговорюйте книги про тварин весь час.

Найголовніше – знайдіть час, щоб відвідати бібліотеку і знайти більше книг про речі, які ваша дитина любить.

Порівнюйте реальні ситуації з сюжетом книг.

Коли дитина хоче щось в магазині іграшок або починає істерику по дорозі до школи, говоріть з дітьми про те, як книжкові персонажі стикаються і справляються з тією ж ситуацією в книзі. Це допомагає!

Наприклад, кожен раз, коли дитина лягає спати і не хоче умиватись, згадуйте про хлопчика з казки «Мийдодір» Корнія Чуковського, який не хотів мити ручки й умиватись. Після розмов про героя-нечупару дитина навчиться піклуватись про власну гігієну. Також автор пропонує дієву пораду у випадку проблеми з відвідуванням лікаря. По-перше, обговорюйте з дитиною її страхи, а для їх подолання можна використати приклад з книги. Таким прикладом може бути герой книги Х.А. Рей «Допитливий Джордж їде в лікарню». Ця книга проведе дітей крізь страшну та незрозумілу для них ситуацію відвідування лікарні, а Джордж, герой книги, покаже дітям, як впоратися зі складною для дітей ситуацією.

Обговорюйте особисті думки про книгу.

Джейсон Буг завжди радить батькам запитувати дітей, що ті думають про книгу після її прочитання. Ви можете використовувати цю техніку під час поїздки в автомобілі або прогулюючись у парку. Запитайте дитину, що вона думає про книгу, кіно або про казку прочитану на ніч. Ці прості питання можуть надихнути на тривалу розмову і допоможуть провести час з користю.

Перетворюйте ваші історії в гру.

Автори відомих дитячих книжок наголошують на тому, що можна зробити розповіді більш захоплюючими, якщо їх не просто переказувати, а відтворювати з додаванням до них різноманітні голоси і звукові ефекти. Завдяки цьому методу, граючись, дітлахи будуть розвивати уяву і дитячий погляд на літературні твори. Використовуйте кожну вільну хвилину: стоїте у черзі – спробуйте відтворити улюблену книгу Вашої дитини прямо на місці. Позитивні емоції гарантовано!

Пам’ятайте, що хороші книги не закінчуються після перегортання останньої сторінки. Продовжуйте розмови про книги, які залишають слід у серці Вашої дитини.

Цікавий досвід інтерактивного читання, як активної стимулюючої діяльності, не вичерпуються даними порадами. Прислуховуйтесь до своєї дитини, адже успіх відносин батьків і дітей полягає в простих речах!

Статтю перекладала:
Тетяна Кравчук
Редактор:
Вікторія Кузнєцова
Джерело інформації:
http://www.pbs.org/parents/expert-tips-advice/2015/04

Фасилітативна практика побудови згоди

Фасилітативна практика побудови згоди

Дійти згоди часом буває дуже важко. Безперервні суперечки, конфлікти, протистояння…але рішення так і залишається не прийнятим. Все, що Ви отримуєте, – це витрачена енергія, роздратованість та небажання працювати далі з Вашими співрозмовниками/колегами/друзями. Тому потрібно шукати можливі методи побудови згоди, які сприятимуть вирішенню тих чи інших проблем. Сьогодні одним із таких способів є фасилітативна практика.

Фасилітація – це метод роботи з групою, спрямований на полегшення співпраці її учасників та сприяння прийняття ними рішень. Фасилітація особливо актуальна в ситуаціях, коли певна група людей, об’єднаних спільною діяльністю, переживають конфлікт, що потребує вирішення. Адже коли люди не можуть про щось домовитись, це позначається на всіх робочих процесах, страждає ефективність діяльності; відсутність результатів спричинює втому та викликає почуття безпорадності, тому конфлікт не повинен залишатися невирішеним. В основі фасилітації побудови згоди лежить принцип участі та особистої відповідальності, який коротко можна сформулювати наступним чином: хочеш, щоб зробилося, – роби!

Фасилітація – це особа, яка організовує простір для обговорення та прийняття рішення всією групою. Його основним завданням є чітка постановка питання, на яке група повинна знайти відповідь, результатом чого стане подолання кожним учасником бар’єру невисловленості та формування почуття власної спроможності впливати на ситуацію. Цьому сприятиме співпраця та подолання конкурентності між учасниками.

За формою фасилітативна практика побудови згоди подібна до добре структурованого і розгорнутого мозкового штурму (який, між іншим, також є однією із технік фасилітації). За змістом цей процес передбачає узгодження позицій учасників групи на трьох рівнях:

  1. самоузгодження, або розуміння питання для самого себе;
  2. узгодження цілей на рівні малих груп;
  3. узгодження думок на рівні загальної групи.

Результатом є перелік ідей щодо відповіді на ключове питання.

Перевага використання даної практики полягає у тому, що конфліктна ситуація знаходить своє вирішення завдяки безпосередній участі тих, на кого вона впливає, адже вони самостійно обирають спосіб вирішення проблеми, а не використовують нав’язаний кимось ззовні, або визначений одноосібно керівником групи. Водночас, цей метод вимагає ретельної підготовки фасилітатора та досить тривалої, глибокої й інтенсивної групової роботи. При цьому, після 3-6-годинної групової сесії доцільним є продовження фасилітації у рамках другої сесії, на якій відбувається планування діяльності. Тож дана практика може використовуватись як для напрацювання ідей з приводу подолання певної спільної проблемної ситуації і прийняття узгодженого рішення, так і для подальшої розробки плану дій з втілення цих ідей.

Оскільки, задля того, щоб зміни дійсно настали, потрібне системне і послідовне впровадження прийнятих рішень, то фасилітація побудови згоди потрібна тому колективу, який прагне знайти єдине для всіх рішення та досягти того, аби у якомусь аспекті усі дотримувались нової дієвої лінії поведінки. Таким чином, після використання методу фасилітації на практиці, учасники однієї з фасилітативних груп у своїх відгуках зазначили, що їм вдалося змістити «похід зі скаргою до керівництва» у своєму переліку способів реагування на складну ситуацію з перших місць на останні. У результаті були вироблені такі ідеї, що допомогли учасникам групи опанувати ситуацію та консолідовано домагатися змін.

Таким чином, фасилітативна практика побудови змін – це хороший спосіб мирно вирішити актуальну проблему та максимізувати задоволеність результатом всіх учасників вирішення конфлікту.

Автор статті:
Ольга Байдарова
Редактори статті:
Вікторія Кузнєцова, Юлія Ковальчук

Арт-терапія як засіб зцілення

Арт-терапія як засіб зцілення

Людина завжди прагне до прекрасного, до того, що приносить задоволення. Проте сучасний неспокійний ритм життя зумовлює низку стресових ситуацій, переживань, а іноді навіть призводить до розвитку депресії. Як же побороти такий стан? Як вилікувати психологічну травму, яка зачаїлась глибоко в душі? Вам допоможе мистецтво!

Арт-терапія – це саме та практика, що принесе Вам задоволення та допоможе у вирішенні емоційних проблем. Арт-терапія – це зцілення засобами творчості та мистецтва. Цей підхід включає в себе широкий спектр практик на перетині психології, медицини та мистецтва.

Виникла арт-терапія з практичного спостереження: покращення емоційного стану пацієнтів, що займаються художньою творчістю. Її основою можна вважати феноменологію (у широкому розумінні – це унікальне переживання, що має бути дуже особисто відрефлексоване та яке відповідає на питання «Що це означає саме для мене?»).

Мистецькі засоби та творчість покликані породжувати позитивні переживання. Тому спеціальна мистецька підготовка та творчі здібності учасника арт-терапії не є ключовим аспектом для успіху даної практики. Врешті-решт, в арт-терапії немає естетики, вона не відіграє важливу роль у цьому процесі. Більше того, бажаною є відсутність мистецької підготовки учасника, що створить додатковий ефект від розширення власних можливостей. Тому важливо робити те, чого учасник ніколи не робив. Як приклад, якщо людина вміє малювати, то варто займатись гончарством.

  • Серед завдань, які виконує арт-терапія, варто виокремити:
  • «вивільнення підсвідомого», опрацювання тамованих емоцій;
  • полегшення, покращення самопочуття, емоційного стану;
  • розкриття та опрацювання психологічної травми, усвідомлення емоції, переживання, сумнівів.

Таким чином, арт-терапія є універсальним підходом, що може бути застосований, як елемент в рамках інших методів для лікування психологічних травм, реабілітації та досягнення поставлених цілей.

Для арт-терапії використовують фарби, кольорові олівці, крейду, пастелі, природні матеріали (глину, дерево) та будь-які інші матеріали. Існує рекомендація щодо послідовності у використанні матеріалів: від тих, які більше контролюються при роботі, до тих, які менше контролюються (наприклад, олівці – фарби).

  • Арт-терапія складається з декількох етапів:

Вступу, роботи з матеріалом, обговорення (вони є обов’язковими), а також – зі зміни «артового твору» (якщо учасник має на це потребу). Тривалість терапії варіюється: індивідуальна складає 1 рік, чого цілком достатньо для того, щоб вирішити більшість своїх проблем; групова – 3-6 місяців.

Результатом арт-терапії є відчуття полегшення, задоволеність своїм емоційним станом, усвідомлення свого стану, подолання відчуття унікальності власної проблеми. Таким чином, дієвість даного методу не викликає сумнівів, адже мистецтво здатне лікувати!

Автор статті:
В’ячеслав Федченков
Редактори статті:
Вікторія Кузнєцова, Юлія Ковальчук

Сила кінематографу, або чому соціальне кіно здатне змінити реальність?

Сила кінематографу, або чому соціальне кіно здатне змінити реальність?

іно стало невід’ємною частиною нашого життя. Перегляд художньго фільму – це один із найпоширеніших видів відпочинку. Одні фільми можуть розважити, інші – переносити в минуле чи відправляти у космос, збагачуючи глядача корисною інформацією. Хтось взагалі полюбляє фільми жахів. Коротко кажучи, сьогодні кінематограф пропонує фільми на будь-який смак і з будь-якою метою. Кіноіндустрія постійно розвивається і дивує чимось новим. Зокрема, сьогодні ми все частіше чуємо про авторське, некомерційне, соціальне кіно, яке має особливе завдання.

Соціальне кіно, на відміну від комерційного, не має розважальної мети. Основне його завдання – змінити уявлення та ставлення людини до дійсності, побачити проблему та змінити реальність навколо себе. Соціальне кіно спрямоване не просто на передачу інформації глядачу, а на його залучення до вирішення певної проблеми. Воно спонукає глядача розглядати проблемні теми суспільства як власні, та співвідносити себе з соціальними проблемами шляхом задавання собі питань типу «Як це може стосуватися мене безпосередньо?», «Як я ставлюсь до дитячої безпритульності?», «Яке моє ставлення до людей з інвалідністю?», «Чи торкається мене питання глобального потепління?».
Соціальне кіно не тільки є засобом проблематизації, а й може бути інструментом рефлексії, осмислення, реагування на вже існуючу соціальну проблему.

  • Основними цілями при показі соціального кіно є:
  • формування у людей небайдужості та толерантності;
  • розвиток особистості;
  • гуманізація суспільства в цілому.
  • Практика соціального кіно призводить до змін на двох рівнях:
  • на особистому рівні – формування ставлення та моделі поведінки особистості в певній проблемній соціальній ситуації;
  • на соціальному рівні – розголос проблеми у суспільстві, що впливає на формування соціальної політики щодо вирішення конкретної соціальної проблеми.

Для досягнення поставлених цілей необхідно зібрати глядачів на його перегляд, які, в свою чергу, повинні мати достатній рівень підготовки та здатність до аналізу і рефлексії.
Практика використання соціального кіно має ряд переваг, серед них:

  • охоплення широкого кола глядачів;
  • привернення уваги до актуальних соціальних проблем, які поки в суспільстві не обговорюються, табуюються або недостатньо вивчені та висвітлені (недостатня поінформованість суспільства);
  • вплив та зміни на рівні буденної свідомості (зміна уявлень, ставлень людей);
  • задоволення потреб, як суспільства в цілому, так і окремих людей (рефлексія ситуації, пошук рішення проблеми, підтримки, натхнення).

Таким чином, ефективність використання практики соціального кіно є очевидною, адже вона є засобом, який працює відповідно до поставлених цілей та поєднує у собі такі методи, як рефлексія та обговорення, цим самим спонукаючи глядача до участі у вирішенні соціальних проблем. Змінити реальність на краще можна! Потрібно лише привернути увагу, зацікавити людей, надихнути їх на активну участь у житті суспільства. Тому перегляд та створення соціальних фільмів стане вагомим кроком на шляху до змін!

 

Автор статті:
Оксана Скляр
Редактори статті:
Вікторія Кузнєцова, Юлія Ковальчук